Кирилл Шустиков,

Промчались мимо годы скакунами,
Забрызгали водой из-под копыт -
И где-то вдалеке под их ногами
Крошатся искры из гранитных плит. Бесцельно пронеслась и торопливо,
Вдали растаяв, молодость моя.
О, почему, рукой вцепившись в гриву,
Не оседлал безудержную я? И не промчался в бешеном аллюре,
Терзаемый ветрами и людьми,
Навстречу солнцу, радости и буре,
Навстречу смерти, чёрт возьми! На білих конях пронеслися роки,
Забризкали водою з-під копит —
І десь далеко дзвонять їхні кроки,
І крешуть іскри із камінних плит. Так молодість безцільно пролетіла,
Її, бездумну, в далеч понесло.
О, чом я не схопився за вудила
І на пусте не вискочив сідло! І не промчався в дикому алюрі,
Повітря розриваючи грудьми,
Назустріч сонцю, радощам і бурі,
Назустріч смерті, чорт візьми!