Валера Шипицин,

Я може трохи пізно став її розуміти
І не часто дарував на день народження квіти.
І були часи, коли я тижнями їй не дзвонив.
І кожен раз, коли вона мене обіймає
І разом із татком все про внучку питає -
Я з радості плачу, що маю живих батьків. Я, может, немного поздно стал ее понимать
И не часто дарил на день рождения цветы.
И были времена, когда я неделями ей не звонил.
И каждый раз, когда она меня обнимает
И вместе с папой все о внучке спрашивает -
Я от радости плачу, что у меня живые родители.

Пока есть надежда, остальное не важно.